В “дружніх” обіймах віртуальності

“Ми хочемо, щоб друзі, однокурсники, однокласники, сусiди i колеги завжди залишалися в контактi”, – щиро запевняє своїх відвідувачів адміністрація найпопулярнішого в Україні та Росії за підсумками 2008 року інтернет-ресурсу В Контакті, відомого широкому загалу як сайт знайомств та розваг. Як видно з оприлюднених даних, розміщених на сайті, основний контингент користувачів – це молодь, оскільки 18 % відвідувачів – підлітки, 28 % – люди віком від 19 до 25 років.

Першочергово сайт засновувався як універсальний засіб пошуку знайомих. Але зараз це також і можливість заводити нові цікаві знайомства, шукати друзiв за спiльними iнтересами, долучатися до рiзноманiтних груп користувачiв і створювати власні групи, обмiнюватися повiдомленнями та новинами з друзями й колегами, робити свої та переглядати чужі нотатки, завжди залишаючись у курсі всіх подій, а ще завантажувати та ділитися необмеженою кількістю свiтлин, відео та музики. Всього лиш заповнивши анкету, вказавши в ній свої особисті дані, а також захоплення та напрям діяльностi, ви легко зможете знайти однодумцiв, i таким чином коло ваших знайомств буде розширюватись – не тiльки в мережi, а й у реальному життi.

На перший позір, космополітична ідея “дружби народів” видається гідною хвали. І хоч ідея ця й не нова, а запозичена у наших західних сусідів, котрі давним-давно зреалізували її в мегапопулярних проектах Facebook і MySpace, а все ж і досі має свої недоліки, котрі, певно, існуватимуть доти, доки житиме сама ідея.

Ну, гаразд... Залишмо збоку історичний аспект соціальних мереж і уявімо собі ситуацію з ними краще, промацавши, так би мовити, позитивні та негативні її сторони.

Отже, кожен користувач глобальної мережі в будь-який зручний для нього час, не виходячи з дому чи – що зараз доволі часто трапляється – не покидаючи робочого місця, може “познайомитися” з людьми, що мають однакові уподобання, навіть не відірвавши своєї лінивої гепи від стільця. Або й узагалі так: не роззявляючи рота, котрий в цей момент може бути зайнятий пережовуванням чогось смачненького, будь-хто має унікальну можливість дискутувати на різні теми з різними людьми з інших міст чи країн, послуговуючись лишень однією клавіатурою та “мишею”. Все це видається дивовижним і захоплюючим.

Та мабуть, на цьому “плюси” віртуального спілкування вичерпуються. Далі починаються проблеми, пов’язані з психікою, що часами переростають у справжні катастрофи. Здебільшого, це розлади, котрі характеризуються порушеними, неадаптивними соціальними зв’язками. Простіше кажучи, людина, що призвичаїлася контактувати з довкіллям виключно в он-лайн режимі і за посередництва компутера, лицем в лице стикнувшись з соціумом, буде неготова дивитися йому в вічі, бо “живе”, жваве та емоційне, спілкування з матеріалізованими людьми – далеко не те саме, що штучне у мережі.

Окрім цього, маючи можливість відрядити кого-завгодно до дідька чи зробити непристойну пропозицію, не боячись отримати за це заслуженого ляпаса або бути присоромленим, люди втрачають відчуття провини за скоєні ними вчинки та почуваються безкарними. Відбувається поступова девальвація людських цінностей, а оті вседозволеність та безвідповідальність, властиві віртуальному спілкуванню, не виховують в людині нічого святого.

Який же шлях у способі спілкування в майбутньому обере для себе людство, не знає ніхто. Але яким чином спілкуватися зараз – у вигаданому світі з примарними людьми, чи в реальному з живими, – залежить лише від нас...